Край прикарпатський наче створений для поетів і туристів, любителів найпрекраснішого. Бо він сам, як пісня, як легенда. Іноді здається, що навіть час тут зупинив свій біг і спраглими очами дивиться на красу Карпат.
Івано-Франківська область за територією порівняно невелика, але за характером рельєфу належить до числа найбільш мальовничих в Україні. Третину території займають Карпатські гори, а дві третини - передгірська і рівнинна зони. Рівнинна зона знаходиться на північному сході й прилягає до Дністра.
Передгірську частину складають горбисті передгір'я. Гірська частина області зайнята Східними Карпатами, що поділяються на масиви Чорногора, Гринява, Чивчини. Тут же, в Чорногірському хребті, на межі із Закарпаттям підноситься найвища гора України Говерла (2061 м).
Кліматичні умови - м'яка зима із середньою температурою -5° С і тепле літо (+ 18° С) - сприяють організації цілорічного відпочинку та лікування. Сніг на схилах Карпат лежить кілька місяців, що важливо для розвитку гірськолижного спорту. Ріки в значній частині швидкоплинні, утворюють каскади й водоспади, що є цінним для водного туризму. Найбільшими річками є оспівані в народній творчості сивий Дністер та швидкоплинний Прут, який бере початок на території області з-під Говерли.
Земля прикарпатська має славне князівське минуле. В області є шість міст, що згадуються в давньоруських літописах. Серед них Тисмениця (1143 р.), Снятин (1158 р.), Городенка (1195 р.), Тлумач (1213 р.), Коломия (1240 р.). Та найдавнішим є Галич, перша згадка про який відноситься до 898 р. Відомо, що Галич був столицею могутнього Галицького князівства і Галицько-Волинської держави.
Тут створений Національний заповідник "Давній Галич".
Найбільшим культурним та економічним центром краю є обласний центр Івано-Франківськ (237 тисяч мешканців, 255 м над рівнем моря), історія якого налічує понад три з половиною сторіччя.
Важливим культурним і духовним осередком краю є місто Коломия, третє за населенням після Івано-Франківська і Калуша. Населення міста й околиць створило немало перлин духовної та матеріальної культури. Скарбницею народних промислів є Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського, що діє від 1935 року, музей "Писанка" оригінальної архітектури (у формі писанки), де зібрано понад 12 тис. екземплярів писанок з України та інших країн.
Етнографічно населення Івано-Франківщини поділяється на Опілля, Покуття, Бойківщину та Гуцульщину. Їх мешканці зберегли деякі відмінності в мові, одязі, культурі та побуті.
В області розвинені різні види художніх народних промислів. Під руками різьбярів, гончарів, мосяжників, ткачів народжуються мистецькі вироби, що розходяться по світу. Визнаним центром гуцульського мистецтва є Косів, де працює мистецький ярмарок.
Івано-Франківщина має велику культурно-історичну спадщину. Такі давні і цінні пам'ятки як церква Пантелеймона під Галичем (XII ст.), Манявський скит (XVII ст.), дерев'яні гуцульські і бойківські храми відомі за межами країни.
Тож якщо хочете насолодитись тишею, величною красою, поспілкуватись з гостинними господарями цього краю? Тоді дорога Вам стелиться на Прикарпаття.
Кажуть, хто хоч раз побував тут, тому важко забути чарівну красу придністровських долин і зелених гірських верхів.
Отже запрошуємо вас до знайомства з краєм чарівної природи і щирих привітних людей, які з радістю приймуть на своїй землі.
Костел Непорочного зачаття Діви Марії, зараз – Музей мистецтв Прикарпаття вважається найстарішою будівлею міста. У 1751 році в костелі відбувся помпезний похорон Юзефа Потоцького (молодшого сина засновника міста Анджея Потоцького), який керував містом після смерті батька. Так, колегіата була не лише сакральною спорудою, а й сімейною усипальницею Потоцьких. Вхід у крипту із захороненнями розташовувався перед вівтарною частиною. Як було досліджено, у підземеллях костелу є три крипти — центральна, західна та східна. Потоцьких ховали у центральній.
Сімейна усипальня була непорушною до 1965 року, поки приміщення костелу не передали геологічному музею інституту нафти і газу. Під час ремонту будівлі саркофаги було зруйновано, кістки передали в медичний інститут як наочне приладдя. Серед кісток був і череп Станіслава Потоцького зі слідом від удару турецької шаблі. Іншу частину кісток таємно поховали на міському кладовищі. До сьогодні не відомо, де саме були поховані рештки родини Потоцьких.